Серед численних етнічних груп, що мешкають на Сході України, найбільш унікальна, на мій погляд, — надазовські греки. Якщо подивитися на мапу Донецької області, яка до повномасштабного вторгнення РФ в Україну стійко асоціювалася у пересічних громадян та іноземців, що цікавляться нашим краєм, з важкою промисловістю і переважно зрусифікованим населенням, то можна легко помітити назви, як-от: Ялта, Урзуф, Костянтинопіль, Улакли, Комар, Старобешеве, Староласпа, Стила та чимало інших. Це досі у багатьох викликає подив. Як? Звідки? Відповідь очевидна — з Криму. Наприкінці XVIII ст., а саме з 1779 року, північне узбережжя Азовського моря почали залюднювати греки, яких силоміць було переселено з Криму за наказом тодішньої російської імператриці Катерини Другої. Так би мовити, чи не перша спроба відпрацювання депортації. Відтак кримські греки заснували на цій території місто Маріуполь — на місці козацького поселення Домаха та поблизу іншого поселення запорожців, Кальміуської слободи. Навколо Маріуполя виникли села, більшості з яких було надано назви, які б мали нагадувати переселенцям про їхню батьківщину — Крим. Нині цю територію — північне узбережжя Азовського моря, південь Донецької області України — називають Надазов’ям або Північним Приазов’ям. А греків, які тут оселилися, кличуть надазовськими або приазовськими, маріупольськими. Сьогодні надазовські греки посідають за чисельністю третє місце в Донецькій області, після українців та росіян. 

Трапляється, почувши, що в Маріуполі та інших місцях Донецької області компактно проживають греки, чимало людей починають це асоціювати з типовими маркерами туристичної Греції: грецький салат, сіртаки, узо тощо. Даремно. Надазовські греки є унікальною групою, яка значно відрізняється від інших греків історією, культурою та мовами — так, саме мовами, а не мовою. Це й не дивно, адже сформувавшись як етнічна група у Криму і мешкаючи кілька століть поруч з іншими народами, що населяли тоді півострів (зокрема і переважно з кримськими татарами), кримські греки чимало увібрали з їхніх культур до своєї. Це стосується не лише, скажімо, кухні (кубіте, чір-чіри, хураб’є, буза тощо), музики й танців (наприклад, найвідомішим танком надазовських є хайтарма), але й питання мови (румейська та урумська).

Ще за часів перебування у Криму, частина греків повністю перейшла на тюркську мову, а інша частина — зберегла рідну, до якої увійшла велика кількість тюркізмів. Відтак кримські греки поділилися на дві мовні групи: румеїв, які розмовляють румейською, що є близькою до новогрецької, і урумів, які розмовляють урумською, близькою до сучасної кримськотатарської, — і саме в такому складі прибули до нового місця проживання в Надазов’ї.

Румейська мова («румеку глоса») є рідною для надазовських греків-еллінофонів (румеїв). Її назва походить від грецького слова «ромеос», тобто «римлянин», бо так себе називали піддані Східної Римської (Візантійської) імперії, яка простягалася аж до Криму. 

Румейська мова сполучає в собі елементи, успадковані від грецької мови Візантійської доби, запозичення з кримськотатарської мови та димотики (сучасної народно-розмовної форми грецької мови), а також численні українізми й росіянізми. 

Румеї мають доволі багатий фольклор. У 1920-х роках у них з’явилася своя писемна література. Єдиної внормованої літературної румейської мови поки не існує. Вона представлена п’ятьма різними діалектами. 

Грецький народ з давніх-давен користується власним алфавітом. Але у XIX сторіччі румейські поети записували свої твори за допомогою літер російського алфавіту, доповнюючи їх грецькими літерами. У 1920-х роках було створено спрощену абетку для румейської мови на основі грецького алфавіту. Але вже у 1930-х вона припинила функціонувати через політичні репресії. Сталінський режим у ті часи згортав політику коренізації, тобто культурно-мовну лінію розвитку національних меншин, та розпочав жорстокі переслідування їхніх представників у царинах літератури, мистецтва, науки тощо. Тож було знищено грецький театр, закриті грецькі газети та часописи, припинилося викладання різних мов у грецьких школах, багатьох представників культури знищили фізично.

На початку 1970-х років, завдяки старанням київського мовознавця Андрія Білецького, було запроваджено кириличний алфавіт на основі російських літер, яким надазовські румеї послуговуються й понині. Останнім часом з’являються спроби застосовувати українські, а також грецькі літери у написанні румейських текстів. 

Урумська мова («урум тилі» або «урум дилі») є рідною для надазовських греків-тюркофонів (урумів). Її назва походить від слова «рум, урум», що є тюркізованою формою грецького слова «ромеос». 

Урумська мова надазовських греків має тюркське походження. Її основу складають кримськотатарські говірки. Деякі науковці вважають урумську етнолектом кримськотатарської. Проте відрізняється вона від кримськотатарської наявністю істотного грецького впливу. Також до її складу увійшли українізми й росіянізми. 

До початку XIX сторіччя урумська мова виконувала офіційну функцію в адміністративних межах компактного проживання греків — у Маріупольському повіті («уєзді»). Урумська також певний час була мовою міжгрупового спілкування між урумами та румеями. Збереглися давні писемні пам’ятки церковно-релігійного, навчального і ділового характеру, багатий урумський фольклор. Оскільки Маріуполь був адміністративним центром, то можна припустити, що до цього часу саме урумська була мовою діловодства, торгівлі тощо. Всесвітньо відомий художник грецького походження Архип Куїнджі, який народився у передмісті Маріуполя, також розмовляв урумською. 

Писемна література в урумів з’явилася лише у другій половині XX сторіччя. Втім, єдиної внормованої літературної урумської мови поки не існує. Науковці виокремлюють в урумській мові Надазов’я (тюркська мова понтійських греків також називається урумською) два діалекти: кипчацький і огузький — які далі поділяються на говірки. Ще у Криму, а також деякий час у Надазов’ї, урумські тексти записували грецькими літерами. Згодом почали використовувати кирилицю, яку використовують й донині. 

***

Нині жодна з мов надазовських греків — ані румейська, ані урумська — не є кодифікованою чи введеною до формальної освіти або громадського вжитку, не кажучи вже про спілкування в державно-політичному або економічному житті. Вони побутують лише у формі фольклору або літературних творів. 

До окупації РФ частини Донецької області, де компактно проживають надазовські греки, у місцевих школах для обох мовних груп викладали новогрецьку мову. У Маріупольському державному університеті також вивчали лише новогрецьку. Ще на той час обидві мови були значно загроженими. Що буде з ними після нападу РФ — невідомо, і це викликає глибоке занепокоєння серед тих, хто завжди переймався цим питанням. Адже у суспільному житті греки послуговуються переважно російською мовою. Рідні мови можна почути хіба що з вуст людей похилого віку. Місцева грецька молодь, на жаль, дедалі стрімкіше втрачає цікавість до рідних мов своїх предків, інколи навіть не знає їхніх назв.

Отже, тепер, коли румейська й урумська мови опинилися під загрозою зникнення, з кожним роком кількість їхніх мовців зменшується. Мовні активіст(к)и багаторазово б’ють на сполох, закликаючи громадськість і державу вжити запобіжних заходів для їхнього збереження, але це — складний і тривалий процес, що потребує як ширшого залучення самої громади, так і більшої уваги з боку держави. Таке собі замкнене коло, яке дуже важко розірвати. Необхідно створити навчальну базу, розробити підручники, посібники, укласти словники, розпочати викладання цих мов для охочих у місцях компактного проживання надазовських греків. Проте наразі бракує фахівців, немає кому і де їх готувати, як і не дуже зрозуміло, який попит матиме викладання румейської та урумської мов серед школярів і молоді. Така ситуація триває вже впродовж кількох останніх десятиліть. Поки що значних позитивних змін щодо мовної ситуації надазовських греків не спостерігається. Ситуація значно ускладнилася окупацією регіону російськими загарбниками. 

Попри невизначену й складну ситуацію з обома мовами надазовських греків, серед їхніх нечисленних носіїв сформувалася творча інтелігенція, яка створює літературні та музичні твори. Причому, як припускають дослідники, серед урумів, які складають незначну, але більшість (бо за переписом населення не існує розподілу на урумів і румеїв, а є лише греки), літераторів нараховується значно менше, аніж серед румеїв. Найвідомішими є Валерій Кіор з с. Старий Крим, Віктор Борота з с. Старогнатівка, який цьогоріч відійшов у вічність, і його односелиця, Кирікія Хавана. Усі вони — наші сучасники. Ймовірно, що десь ще можна натрапити на майстрів та майстринь урумського художнього слова, які або ще не є достатньо відомими, або їхні твори не виходили друком.

Плеяда румейськомовних літераторів та літераторок є набагато ширшою. Засновником сучасної румейської літератури вважається Георгій Костоправ, якого було репресовано злочинним сталінським режимом. Його справу продовжили Леонтій Кир’яков, Антон Шапурма, Василь Бахтаров і багато інших. Сьогодні вірші румейською пишуть не лише досвідчені автор(к)и, як-от: Василь Папазов, Григорій Данченко, Анна Сагірова — але й з’являються талановиті новачки. Наприклад, Микола Ахбаш, який не лише пише власні твори, але й перекладає з української та російської мов Т. Шевченка, Л. Українку, С. Жадана. У Сартані діє грецький театр, у Ялті — театральна студія, де до війни ставили вистави румейською мовою. Нині з-поміж надазовських греків ще знаходяться ентузіаст(к)и та нечисленні мовні активіст(к)и, які досі докладають зусиль для збереження урумської та румейської мов, щоб передати ці знання прийдешнім поколінням.

У 2005 році вийшли два компакт-диски з фольклором надазовських греків: «Оф, мана, вай!» у виконанні ансамблю «Сартанські самоцвіти» (з селища Сартана) та урумськомовний «Джаним» ансамблю «Бир тайфа» (з селища Старий Крим). Ці ж ансамблі брали участь у фестивалі етномузики та ленд-арту «Шешори». У 2008-му було також видано перший посібник з урумської мови. До того ж за останні кілька років у Києві відбулися творчі зустрічі з носіями румейської та урумської мов, з метою знайомства мешканців та гостей столиці з цією унікальною культурою. З-поміж інших яскравих проєктів — видання друкованих абеток урумської мови (Кирікія Хавана) й румейської мови (Микола Ахбаш) та створення відеоверсії абетки урумської мови у виконанні її авторки — Кирікії Хавани з с. Старогнатівка.