Не зброєю, а цеглою

Текст і зображення: SCARCITY

Scarcity — дослідницька група, що аналізує звʼязки між технологіями, архітектурою та політичним насиллям.

Бібліотека Переселенка

Колонізатори приходять, аби залишитися, бо вторгнення — це структура, а не подія.

Патрік Вульф

Наші роздуми про так звану відбудову окупаційною владою Маріуполя розпочалися з дослідження руйнування міського середовища протягом майже тримісячної облоги міста. Довгий час ми сприймали цей процес у звʼязку з поняттям урбіциду, яке, з нашого погляду, вдало описувало насилля, здійснене російською армією проти міста. Воно призвело до критичного рівня руйнації міської тканини, що лише в центральній частині Маріуполя заторкнула 93 % будівель, а також спричинило цілковитий розвал медичної інфраструктури та смерті щонайменше 10 000 містян_ок.¹ Проте руйнування Маріуполя під час облоги — хоч і матеріалізовані у просторі вщент вигорілих будинків — ніколи не мали за мету стирання саме архітектурного середовища. Насилля, націлене на нищення соціальних звʼязків, стало головним інструментом під час вмонтовування міста у тіло імперії.

Разом з остаточним захопленням міста Росією ми спостерігали за тим, як окупаційна влада крок за кроком вибудовує свій новий Маріуполь — «місто біля моря», яке перетворилося на простір для реалізації російської капіталістично-імперської мрії. І сьогодні, дивлячись на перейменовані залатані вулиці Маріуполя, стерильні рендери житлових комплексів та плани «відбудови» новостворених російських архітектурних інституцій для захоплених міст, — усе це неможливо відділити від насилля, розпочатого ранком 24 лютого 2022 року. Ми пропонуємо поглянути на «відбудову» міста окупаційним режимом не тільки як на акт насилля та руйнування міського як такого, а і як на інструмент імперіалізму, що проявляє механізми його роботи.

Така оптика на впроваджувану на окупованих землях «відбудову» важлива для нас не лише у звʼязку з вузьким фокусом на Маріуполь чи інші українські міста, що зазнали значних ушкоджень. Тимчасом як значну кількість заходів з «відбудови» Маріуполя вже завершено чи принаймні запущено, схожі процеси можуть незабаром розпочатися і в спустошених містах Гази. Вони повʼязані не лише часовим проміжком розгортання, а радше логікою політичного насилля, що закладена в них. В обох випадках захоплення територій припиняє бути подією та перетворюється на систему, що не лише «руйнує для того, аби замістити» (Вульф, 2006), але й розширює значення поняття руйнування, переносячи його на, здавалося б, радикально протилежне — відбудову. Поставивши житло й землю у центр логіки таких подій, ми сподіваємося, що пошук звʼязків між цими подіями також допоможе нам створити мережі солідарності та спротиву не лише російському імперіалізму, але й іншим його формам.

Руйнування через відбудову

Відбудова Маріуполя стала для окупаційної влади особливим проєктом, який видає будівництво житла та соціальної інфраструктури за інструмент врегулювання гуманітарної кризи в місті після його руйнування. Тим самим у риториці окупаційної влади складні соціальні зміни, запущені в місті численними актами насилля проти його мешкан_ок, чи то навіть саме закріплення окупації — подаються як такі, що можуть бути впорядковані завдяки архітектурним рішенням. Натомість нове місто, яке постає на території Маріуполя, ховає у собі механізми реалізації імперських політик Російської Федерації: химерний каркас імперії, що виникає у його просторі з матеріалів для утеплення будівель, кольорових дитячих майданчиків, новеньких білих пластикових вікон та тротуарної плитки, розбудовується на фундаменті російської бюрократичної системи, яка послідовно розробляє псевдолегітимні інструменти для вбудовування та поглинання новозахоплених територій.

У середині лютого 2022 року, напередодні початку повномасштабного вторгнення, Російську державну автономну установу «Науково-дослідний та проєктний інститут містобудівного планування міста Москва» було реорганізовано у Федеральну автономну установу «Єдиний науково-дослідний та проєктний інститут просторового планування Російської Федерації». Тож у 2022 році інституція, що до повномасштабного вторгнення займалася проєктами публічних просторів у Москві, почала «масштабувати» своє бачення міст на українські території, називаючи їх просто «новые территории», «новые земли» або «Малороссия».² Першою з окупованих міст вона розробила концепцію для центру Маріуполя, але одразу ж розширила свою діяльність, прописуючи та візуалізуючи майбутнє Рубіжного, Лисичанська та Сіверськодонецька.³ Слідом за тим, як поле бойових дій поступово зсувається вглиб українських територій на мапі DeepState, список проєктів цієї структури збільшується, формуючи дедалі більшу базу даних про те, як Росія бачить майбутнє українських міст в окупації.

Генеральний план, розроблений цією ж структурою, вміщує у собі бачення щодо відновлення Маріуполя та прилеглих селищ Талаківка, Сартана, Старий Крим, Ломакине, Калинівка та села Гнутове. Окрім заявленого будівництва дитячих садочків, шкіл, поновлення роботи університетів, розміщення філіалу Нахімовського воєнно-морського училища, розбудови залізної дороги чи відновлення металургійної промисловості, план, перш за все, передбачає відновлення понад 1700 тисяч м² та зведення 5800 м² житла.

Матеріали Єдиного науково-дослідного та проєктного інституту просторового планування Російської Федерації описують територію Маріуполя, стан будинків, потреби в роботах із реконструкції, знесення та будівництва, відновлення або перебудови житлових кварталів. Вони здебільшого зберігають попередню структуру міста, подекуди мінімально перекроюючи уражені квартали, які неможливо реконструювати. Але що важливо — у матеріалах місто ділиться на кластери, які своєю чергою розділені на менші зони, в межах яких земля в місті розподіляється між компаніями російських забудовників.

Візуалізація поділу Маріуполя на зони для житлового будівництва, створена Єдиним науково-дослідним та проєктним інститутом просторового планування Російської Федерації

Відбудова житлового фонду міста від самого початку була задумана російською владою та міськими планувальниками як зведення «постійного житла», що могло б рівноцінно замінити знищене. Але такий підхід ніколи не передбачав будівництва тимчасового житла для людей, які втратили оселю через її враження чи пошкодження. Окупаційна влада ніколи не будувала тимчасових помешкань, таборів для вимушено переміщених осіб чи схожих поселень. Без можливості перечекати період між знищенням та відбудовою восени 2022 року на вцілілих будинках люди почали залишати написи на кшталт «Ми замерзли. HELP».

Перебудова Маріуполя відбувається завдяки додатковим економічним умовам, які допомагають стабілізувати інвестування в нерухомість на окупованих територіях. З червня 2023 року в «ДНР», «ЛНР», а також на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської області було створено «вільну економічну зону» (далі — ВЕЗ), що вже в липні поширилася також на Крим та прикордонні російські області: Бєлгородську, Курську, Брянську, Воронезьку та Ростовську. ВЕЗ створила особливі умови для інвестицій у ринок житла на окупованих територіях. Одним з головних його механізмів стала поява «іпотеки на території нових регіонів Росії». Іпотека, яку надають лише три державні російські банки: «Промсвязьбанк», «РостФинанс» та «Сбербанк» — дає змогу отримати ставку до 2 % на придбання житла в новобудовах на окупованих територіях, а також у Бєлгородській області. Цей відсоток є значно меншим, аніж будь-де на території так званої «Великої Росії», де середня ставка іпотеки складає 30 %. А, наприклад, у Ростові-на-Дону іпотека на квартиру в новобудові у «РостФинанс»-банку надається під 20,95 %.

Такий розрив робить житло на окупованих українських територіях привабливою інвестицією, що покликана вкорінювати окупацію у довготривалій перспективі та стимулює людей з так званої «Великої Росії» продавати житло у їхніх містечках і переїжджати до «нових регіонів». Луїза Наливай, власниця сервісу нерухомості «Аякс-Мариуполь», після окупації стала однією з центральних фігур рієлторського бізнесу в Маріуполі та навіть була номінована на російську премію «Женщина третьего тысячелетия». У одному з відео про ринок житла в Маріуполі вона зазначає, що попит на житло в місті зростає щомісяця завдяки політиці, повʼязаній з наданням іпотек: «Мы видим тенденцию по всей России, что […] рынок недвижимости […] очень просел, [но] в Мариуполе это не ощущается. То есть это вот такой вот просто парадокс. В Мариуполе рынок недвижимости очень активный с ежемесячным приростом естественным примерно в 15 %».⁴

Така ринкова ситуація заохочує місцевих продавати житло в Маріуполі та залишати місто, а також швидко заміщає присутність місцевого населення «жителями Большой России». Маріуполька та головна редакторка одного з головних для місцевих спільнот незалежного новинного ресурсу «0629.com.ua» Анна Мурликіна, що була змушена виїхати з міста на початку повномасштабного вторгнення, зазначає: «Ціни на житло зараз вдвічі вище, ніж до окупації. Тобто курс росіяни підняли на вартість квадратного метра: він такий високий, що середня родина може продати свою квартиру в Маріуполі, в розбомбленому, і купити собі квартиру у Вінниці, наприклад, або в Миколаєві чи Одесі». Водночас попри здорожчання саме житло у новобудовах можна придбати, як зазначає Луїза Наливай, «майже безкоштовно» у звʼязку з дуже низьким відсотком іпотеки: «[Жители Большой России] моментально [реагируют], раньше старта продаж. Перед стартом продаж есть лист ожидания в три яруса».⁵

Житло, що будується в Маріуполі, місцеві умовно розділяють на два типи: іпотечне та компенсаційне. У той час як іпотечне житло доступне для купівлі за ринковими цінами, компенсаційне призначене для мешкан_ок будинків, які неможливо відновити внаслідок бомбардувань. Це зокрема власни_ці житла, чиї оселі під час серії оглядів, що провела окупаційна влада в місті, опинилися у Єдиному реєстрі будівель та споруд, що підлягають знесенню так званого Міністерства будівництва та житлово-комунального господарства ДНР. До списку увійшло 527 будівель, більшість з яких — житлові. Саме їх знесення звільнило простір для будівельних майданчиків у «російському Маріуполі», але судячи з тих будівельних робіт, що вже розгорнулися в Маріуполі, ми припускаємо, що більшість цієї «нової звільненої землі» розподіляється саме серед приватних компаній для створення іпотечного житла. А з тієї невеликої кількості компенсаційних помешкань, будівництво яких було розпочато, заселеними стають лише одиниці.⁶

Одночасно чимала кількість компенсаційного житла будується на околицях міста, через що місцеві мешкан_ки, які втратили квартири у центрі, скаржаться на несправедливу компенсацію. У проросійських телеграм каналах, як-от «Русский Мариуполь», модератори радять житель_кам не нарікати на владу, а просити створити квоту на житло для компенсації у комерційних іпотечних будинках — мовляв, вони будуються швидше, інтенсивніше та з кращих матеріалів. Так у місто поступово вбудовуються химерні житлові комплекси, на кшталт «Невського», у двір якого заїжджав особисто Путін під час свого візиту до Маріуполя 26 березня 2023 року, або ж «Мирополіса» — на перейменованому росіянами проспекті Леніна, що до окупації був проспектом Миру. Проєкт останнього, ще не побудованого комплексу розробила компанія «Успех», що також забудовує узбережжя окупованого Криму.

Така будівельна лихоманка в місті приваблює в Маріуполь нових мешкан_ок — зокрема через так звану трудову міграцію, адже самі будівельники, які приїжджають працювати з таких віддалених куточків Росії, як, наприклад, Новосибірськ, вирішують залишитися в місті.⁷ Окрім роботи, осадників⁸ цікавить розташування міста біля моря та кліматичні характеристики. Одна з осадниць Маріуполя Анна, яка переїхала з міста Канська (Красноярський край) разом із родиною, розповідає, що це рішення прийняв її чоловік, який поїхав сюди одразу після окупації працювати на будівництві.⁹ Перш ніж вся родина доєдналася до нього, чоловік сказав Анні: «”Я в наш город не вернусь никогда. […] Я настолько влюбился в этот город, мне важен […] климат”. Он очень полюбил здешних людей».¹⁰ Анна також додає, що після переїзду сумує за тайгою, хрустом снігу під ногами й кедровими горіхами, і одночасно дивується полуниці в травні та пекучому південному сонцю, через яке вся її родина обгоряє менше ніж за пів години.¹¹ ¹²

Географічне розташування міста стало також обрамленням такої імперської політики Російської Федерації, як «шефство». «Моряцкая дружба — самая крепкая […], и, может быть, верно, что первая связка городов-побратимов¹³ образовалась именно между морскими городами», — йдеться в одному з пропагандистських матеріалів про «шефство» Санкт-Петербурга як російської метрополії над новоприєднаним містом Маріуполь.¹⁴ Про політику, впроваджувану на всіх окупованих територіях, у Маріуполі було оголошено ще 1 червня 2022 року очільником «ДНР» Денисом Пушиліним. У міському ландшафті «шефство» вибудовує різні звʼязки між просторами й інституціями Маріуполя та Санкт-Петербурга та передбачає так званий контроль і втілення метрополією будівництва різних інфраструктурних обʼєктів та житла.¹⁵ «Не секрет, что город получил значительные разрушения, и сейчас надо срочно строить дома для людей. И мариупольцы видят, что лучшие петербургские специалисты приезжают к ним не с оружием, а с кирпичами. И не на танках, а с подъемными кранами и прочей строительной техникой», — йдеться у тому ж пропагандистському тексті¹⁶.

Знесення та будівництво житлових будинків у Маріуполі, які нам вдалося ідентифікувати

– знесені будинки**

– комерційне / іпотечне житло

– компенсаційне житло

** відповідно до даних з Єдиного реєстру будівель та споруд, що підлягають знесенню так званого Міністерства будівництва та житлово-комунального господарства ДНР (від 19 грудня 2024 року).

*** важливою особливістю Маріуполя була велика кількість приватної малоповерхової садибної забудови, що оточувала місто не лише ззовні, але й зі сторони Азовського моря. Частину будинків у межах цих зон було також суттєво пошкоджено, але роботу з цією територією окупаційна влада проводить в інший спосіб: наприклад, прилеглу до центру міста зі сторони моря частину садибної забудови планує повністю знести та перебудувати.

with-bricks-mobile-map-ukr-1

with-bricks-mobile-map-ukr-2

with-bricks-mobile-map-ukr-3

with-bricks-mobile-map-ukr-4

with-bricks-mobile-map-ukr-5

Без можливості доступу до міста в окупації сфера продажу житла формує для нас єдиний доступний образ Маріуполя. Окрім супутникових знімків, ми отримуємо короткі та уривчасті проблиски міського — за посередництва рендерів самих забудовників та зображень із пропагандистських телеграм-каналів, де мешкан_ки міста діляться житловими проблемами в окупації, а будівельники гордо розповідають про свій внесок у відбудову. Водночас ще один шматочок образу недосяжного міста можна отримати зі своєрідної медіаінфраструктури, яка розповідає про життя та стан справ у місті через відеоблоги з DIY-естетикою, що сприяє нормалізації купівлі житлової нерухомості. Інтервʼю з осадницею Анною та головним обличчям рієлторського бізнесу окупованого міста Луїзою Наливай є частиною цієї медіаінфраструктури.

Такі блоги мають різні перспективи: якісь надають досить вичищену картинку з позиції маріупольки, що запрошує мешкан_ок «Великої Росії» перебратися в її рідне місто; інші навпаки — пропонують погляд росіянина, який, наче сталкер, вирушає у місію на новоприєднані землі, аби показати, наскільки безпечно і, головне, важливо переїжджати сюди. Ця суміш російської пропаганди з форматом рекламних роликів, загорнута в естетику влогів, будує звʼязки між колись так само колонізованими землями Росії — як-от в історіях осадниці з Сибіру чи захопленого 30 років тому Грозного, до якого «повчитися досвіду» вирушає блогерка з Маріуполя Анастасія Кожевнікова.¹⁷

У цьому масиві зображень, через який ми намагаємося дотягнутися до міста, що зараз заховане у глибині окупованих, зруйнованих і так само осаджених територій, будівництво нового житла переплітається із тим, як російські осадники сприймають не лише міський простір, а й саму окуповану землю. В іншому відео російський блогер Walk&Talk з Краснодара натхненно описує, наскільки багато незадіяної землі біля моря, готової до забудови, він бачив дорогою до міста, і додає, що «перспектив» для російських інвестицій у нещодавно зруйноване місто більше, ніж може здатися на перший погляд.¹⁸ В Маріуполі земля, житло та право власності на них стали головними окупаційними інструментами, підтверджуючи, що «приватна власність — наріжний камінь сучасної капіталістичної економіки — взагалі має дуже мало спільного з економікою і значно більше з політикою та владою» (Джош Райан-Коллінз, Лорі Макфарлейн, Тобі Ллойд, 2017). «Почему нас [Маріуполь] еще не снесли, то есть не скупили все и не построили тут миллион домов? — відповідає блогеру WALK&TALK у тому ж відео Луїза Наливай: — По одной причине, что верят в перспективу не все россияне».¹⁹

«В каждом новом кирпиче и в каждой стене, которая стремится ввысь».²⁰
ЖК «Ленінградський квартал»

«Перший комерційний житловий комплекс за всю історію Маріуполя» — як ЖК «Ленінградський квартал» називають російські пропагандистські канали — встиг потрапити у численні відеоблоги, що промотують в Росії переселення на «нові території». Але окрім осадництва Маріуполя, ця нововбудована структура поєднує в собі складне нашарування процесів, які яскраво проявляють те, як працює імперське насилля в місті в російській окупації. Цей іпотечний житловий комплекс розташований у центрі Маріуполя на території між проспектом Металургів, вулицями Куїнджі, Кафайською та бульваром Шевченка, вбудовуючись у простір, який раніше займали радянські панельки, що зазнали серйозних руйнувань під час облоги міста.

Будівництвом комплексу займається зареєстрована в Ростовській області компанія «СУ-2007». Власник компанії Алєксандр Зєнцев володіє також краснодарським заводом «Нефтемаш», що виробляє обладнання для видобутку, перероблення та транспортування нафти та газу, а також компанією «Югстрой-Энергосбыт», яка забезпечує енергопостачанням Краснодарський край та Ростовську область.²¹ Тож російська енергетична інфраструктура, що роками фінансувала воєнну машину й слугувала інструментом для інфраструктурного шантажу європейських міст, напряму проявляє себе як воєнна стратегія, вплітаючись у порядок втілення урбіциду в Маріуполі.

Панорама з вікна квартири у ЖК «Ленінградський квартал»

Панорама з вікна квартири у ЖК «Изумрудный»

Перш ніж розпочати будівництво ЖК «Ленінградський квартал», «СУ-2007» швидко побудувало ЖК «Изумрудный»: 8 будинків компенсаційного житла біля виїзду з Маріуполя у бік Мангуша. Навпроти вʼїзду в місто та біля цього житлового комплексу російські міські планувальники розташували не лише вже згаданий ЖК «Невський», але й памʼятник Спеціалістам Міністерства будівництва Російської Федерації та військово-будівничого комплексу Міністерства оборони РФ.²² Ці елементи демонструють те, наскільки міцно у російській доктрині ведення бойових дій і впровадження окупації повʼязані не просто з будівництвом, але й із приватними компаніями та капіталом. Будівельний екскаватор, розміщений на пʼєдесталі навпроти житлового комплексу, побудованого для людей, що втратили житло внаслідок облоги міста, нагадує про схожу радянську традицію «танків-памʼятників» для підкріплення наративу про «Велику Вітчизняну війну». Водночас його перформативність нагадує про те, як у 2014-му, на початку російсько-української війни, один із таких пам’ятників у Костянтинівці проросійські сепаратисти спустили з пʼєдесталу та використали для атаки на український пропускний пункт.²³

Паралельно із будівництвом компенсаційного житла, на околиці «СУ-2007» розгорнули роботи над іпотечним житлом «Ленінградський квартал» у центрі міста. Вони розпочалися на початку січня 2023 року зі знесення будинків за адресами на проспекті Металургів, 77, 79, 81, 87, 89, 91 та на бульварі Шевченка, 70 — що було задокументовано місцевими мешкан_ками. Попередньо ці будівлі було внесено у «Єдиний реєстр будівель та споруд, що підлягають знесенню».

У 2023 – 2024 забудовник позиціонував квартал як такий, що складається з восьми будинків, поверховістю від 12 до 15 поверхів. Квартири у деяких з них досі перебувають у продажі, але на рендерах вони не мають жодних адрес, а купити житло в них можна лише орієнтуючись на нумерацію, як-от: 13, 14, 15, 17 чи 25 літер. Попри це у базі «ДОМ.РФ» частина будівель має офіційно присвоєні адреси: 25 літер — просп. Металургів, 77а, 14 літер — просп. Металургів, 81а, 17 літер — просп. Металургів, 87а. Всі квартири у так званих літерах 13 та 14 — розпродані, а продаж для 15, 17 та 25 літерів²⁴ зараз доступний на сайті житлового комплексу. «Ленінградський квартал» у центрі міста обіцяють оточити зеленими зонами та дитячими майданчиками, а квартири у цьому ЖК здають із повним внутрішнім оздобленням — так само як і в компенсаційному «Изумрудному». Але на відміну від осадни_ць, що купують квартири в «Ленінградському кварталі», місцеві мешкан_ки після заселення в «Изумрудный» розповідають, що через втрату всіх речей та без належної компенсації вони вимушені спати на підлозі, адже не мають змоги придбати нові меблі.²⁵

Номери на зображенні позначають літери новобудов ЖК «Ленінградський квартал»

Нумерація літерів у «Ленінградському кварталі» хаотична і не відповідає ані послідовності зведення новобудов, ані номерам будинків, що були на їхньому місці до окупації. А новозведені будівлі на місці знесених радянських багатоповерхівок — отримують мінімально змінену адресу із доданою літерою «а»: наприклад, Металургів, 77а чи Металургів, 81а.

Фото з директоркою Єдиного науково-дослідного та проєктного інституту просторового планування Російської Федерації Діною Саттаровою. Під її керівництвом відбувалась і розробка російського Генплану Маріуполя

Фото на будівництві «Ленінградського кварталу»

У лютому 2025 року в базі «ДОМ.РФ» зʼявилися дані про початок робіт того самого забудовника «СУ-2007» над літерами 1, 2, 3, 9, 10, 22, 23 та 24. Адреси, на місці яких будуть побудовані деякі з будинків, також вже відомі: проспект Металургів, 117 (літер 9), 121 (літер 10), 109 та 111, а також бульвар Шевченка, 85. Ці будівлі розташовані у сусідньому кварталі, через що «Ленінградський квартал» — навіть у перекроєному тілі міста — виходить за межі квартальної структури. Одночасно, попри те що про будівництво частини літерів досі нічого не відомо, можемо припустити, що компанія будує щонайменше 25 новобудов на території, що оточує проспект Металургів: з них наразі відомо лише про 15.

Шари руйнувань
Будівництво «Ленінградського кварталу» розгорнули на території зі значними руйнуваннями житлових будинків, що прилягають до проспекту Металургів. Ці квартали обстрілювалися з російських танків та авіації, про що свідчать численні відео- та фотосвідчення. Наприклад, 10 березня на проспекті Металургів, 71 місцеві мешкан_ки зняли відео з наслідками влучання авіабомби у двір будинку, де люди готували їжу на розпалених вогнищах. А вже 19 березня 2022 року місцеві задокументували сильну пожежу в будинках № 81, 79 та початок загорання будинку № 77. Більш пізні кадри з початку квітня 2022 року зображають три будівлі після пожежі зі значними пошкодженнями. Між будинками по вулиці Куїнджі, 88 та 90 — мешкан_ки зафіксували танкові удари по житлових будинках, а також пересування танку внутрішніми дворами біля будинку на проспекті Металургів, 100.²⁶

Фото вигорілих будинків № 77, 79 та 81 на просп. Металургів. Задокументовано місцевими мешкан_ками весною 2022. Фото з Mariupol death and destruction on a map.

Дописувач_ки телеграм-каналу «Погибшие, Ушедшие, Память, Мариуполь» зазначають, що у будинках № 77 та 81 загинуло щонайменше пʼятеро людей, а також стверджують, що під час пожежі у будинку № 81 «люди випадали з вікон». Інша дописувачка цього каналу вказує, що 26 березня 2022 року її мати загинула, переховуючись у підвалі будинку на проспекті Металургів, 121. Деяких загиблих вдавалося поховати у дворах будинків: на місці дитячого майданчика та суміжних територій між будинками, де зараз розгорнулося будівництво «Ленінградського кварталу», місцеві пишуть про низку могил. Водночас нам не відомо, чи проводилася ексгумація тіл перед початком робіт на цій території.

Російський військовий під час пересування житловими кварталами Маріуполя, імітуючи протистояння українським військовим, стріляє з протитанкового гранатомета поблизу будинків на вул. Куїнджі, 144, 146 та 148. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Російський танк у дворі будинків на просп. Металургів, 131. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Пожежа у будинках на вул. Куїнджі, 150 та 152. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Але нам відомо про руйнування простору не лише з тих доказів, які зібрали місцеві мешкан_ки. У березні 2022 року під час бойових дій ця прилегла територія також була сценою для зйомок серії пропагандистських матеріалів. Переміщення через проспект Металургів російських військових та танків, а також безпосередньо сама атака на будинок за адресою проспект Металургів, 117 та численні пожежі у будівлях навколо — стали частиною зйомок пропагандистського «документального» серіалу «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца» Максима Фадєєва. Квартал не просто слугував фоном для пропагандистського відео — його було зруйновано, аби створити матеріал для цього фільму. Один із російських піхотинців, який з’являється у фільмі, з автоматом в руках оглядає повністю зруйновану будівлю школи в Маріуполі, коментуючи: «Когда это все восстанавливать? Подрывать надо, сносить и новое строить. [… А] все строители вон с автоматами ходят».

Пожежі у кварталі, де розташовані два знесені для будівництва ЖК «Ленінградський квартал» будинки (пр-т. Металургів, 117 та 121). Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца», відзнятий на камеру, встановлену на танк. Танк пересувається між будинками по вул. Куїнджі у сторону просп. Металургів та вул. Жовтневої.

Влучання у будинок на просп. Металургів, 117, який було знесено згодом для будівництва ЖК «Ленінградський квартал». Пожежі в сусідніх будівлях. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Попри стирання пам’яті про зруйновані життя та смерті під новим будівництвом, ми пропонуємо дивитися на появу «Ленінградського кварталу» насамперед як на ще один шар насилля над цим простором та його житель_ками, не відриваючи його від подій блокади. Це особливо важливо тому, що ми можемо підважити пропагандистський образ Маріуполя та зрозуміти, що тут відбувалося — завдяки безлічі фрагментам свідчень людей, які документували події блокади та бомбардувань, перебуваючи у найбільш вразливій позиції — в момент втрати дому та без можливості евакуюватися. Але при цьому саме сусідські звʼязки опинилися у центрі того процесу, що формує «житлова політика» в окупованому Маріуполі.

Пожежі в житлових будинках на просп. Металургів. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Пожежі в житлових будинках на просп. Металургів, зруйнованих для будівництва ЖК «Ленінградський квартал». Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Будинок за адресою вул. Куїнджі, 150 після пожежі. Кадр із фільму «У края бездны. Битва за Мариуполь глазами очевидца».

Розкладання соціальних звʼязків

Мешкан_ки будинків, які постраждали так само, як ті, що колись проживали на місці «Ленінградського кварталу», мають змогу отримати від Росії згадане вище компенсаційне житло або ж фінансове відшкодування — 35 000 рублів за м². У межах процедури необхідно підтвердити право власності на житло, що дозволяється зробити лише за умови отримання російського громадянства. Загальну суму компенсації визначають не розміри житла, яким людина володіла до вторгнення, а затверджені окупаційною владою стандарти: 33 м² для однієї людини, 42 м² — на родину з двох людей або 18 м² — на кожного члена родини. Оскільки компенсаційної суми зазвичай не достатньо для купівлі нової квартири в місті (зокрема у «Ленінградському кварталі» — це 112 000 рублів за м²), окупаційна влада в Маріуполі запропонувала людям інші варіанти отримання житла.

Окрім новозведеного компенсаційного житла, здебільшого у більш віддалених від центру районах міста, таке відшкодування може також надаватися у вигляді квартир, визнаних «бесхозяйственными». Такий статус може визначити спеціальна комісія, що обходить місто для перевірки присутності на місці власни_ць квартири. У разі їхньої відсутності чи відлучення — житло вносять у спеціальну базу, після чого воно може бути переведене у комунальну власність. Про відсутність власни_ці часто стає відомо через повідомлення сусідів, але так само місцеві неодноразово описували ситуації, коли квартира ставала «бесхозяйственной» просто через відсутність власни_ці вдома у момент перевірки. Загалом є лише 30 днів, аби особисто надати міській адміністрації документи, що підтверджують права на житло зі списку. Але якщо люди перебувають не на підконтрольних Росії територіях, то потрапити в місто, вони можуть лише пройшовши фільтрацію, яка відбувається тільки в Міжнародному аеропорту «Шереметьєво» в московському передмісті.

Така ситуація з житлом спричинила велику кількість конфліктів: окупація, залежність права власності на окупованих територіях від російського громадянства, проходження фільтрації та неймовірно прекарна позиція мешкан_ок, які в очікуванні ремонту житла чи компенсації були змушені довгий час жити без доступу до опалення, електрики та водопостачання, разом із появою практики доносів — у специфічний спосіб вепонізує житло як інфраструктуру.

Цей процес підриває не лише звʼязки, які існували до облоги міста, але й ті, які встигли утворитися впродовж її часу. Сусіди допомагали одне одному, ділили запаси продуктів, разом готували їсти у дворах, ховали загиблих сусідів, гасили пожежі у сусідських квартирах власноруч та наглядали за ними, коли це було потрібно, щоб їх не розграбували. Відтепер ці звʼязки не лише розірвані доносами, розселенням людей у різні частини міста та заміщенням цих мешкан_ок новоприбулими у центральну частину міста осадниками. У такому середовищі ці звʼязки сприяють створенню специфічних форм «протестного» руху, які неодмінно відтворюють уявлення про те, що означає «бути хорошим громадянином» у Російській Федерації.

Зміна нумерації будинків, новобудови на місці вражених та знесених житлових будинків або складна система нумерації новобудов через літери із присвоєнням обʼєктам адреси вже після продажу більшості квартир — усі ці фактори є способом убезпечення забудовників бюрократичною системою від потенційного оскарження їх дій місцевими мешкан_ками. У ситуації безвиході деякі з останніх формують «протестні» групи, що знімають відеозвернення до Владіміра Путіна із проханням втрутитись у ситуацію, пов’язану з житлом. Артикуляція їхніх вимог дуже обережна, а природа насилля, застосованого проти Маріуполя під час облоги, описується чи то як щось необхідне, чи то неуникно безособове, а головне — завжди відділене від «відбудови».
У листопаді 2024 року житель_ки знищених будинків на вулиці проспект Металургів, 85, 87, 89 та 91 створили декілька таких відеозвернень. Здається, що в ситуації з архітектурними маніпуляціями у новосконструйованому просторі Маріуполя, мешкан_ки опинилися в становищі, де вони залишаються власниками неіснуючих квартир у неіснуючих будинках. Ця власність і право на неї стали радше простором, що застиг десь у повітрі поміж новими бетонними блоками багатоповерхівок «Ленінградського». Попри такий пливкий статус, в одному з відеопротестів жителька одного з будинків проголошує: «Жители этих домов являются собственниками земельных участков под этими домами».

І хоча ті, хто жили в спорудах, підпорядкованих Об’єднанню співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), дійсно могли оформити право розпоряджатися землею під будинками, квартири у яких перебували в їх власності, апелювання до землі у контексті осадницького колоніалізму свідчить і про інше. Право володіти землею в окупованому місті, де його інфраструктури, з-поміж яких і саме житло, стали інструментом російського шантажу місцевого населення, залишається останнім аргументом у боротьбі за те, аби жити на цій території. Але це право вимушено поміщене в систему завчасно підготованих російських законів та інституцій, а не права маріуполь_ок на те, аби впливати на міські процеси чи бодай гідно жити у власному місті.

****

«Непоправне — не кінець. Руїни не є руйнацією, та при цьому не варто оспівувати естетику руїн», — каже Франсуаза Верже у передмові до збірки «Екології, охоплені війною, ан-архічні фрагменти». Ця збірка поєднує рефлексії про території Близького Сходу, отруєні війною, форми життя, що виникають та зникають на їхніх руїнах у болі та колоніальному насиллі. Ці слова не лише повертають увагу до життя, яке проживається «у зонах небуття», але й, попри все, дають надію в боротьбі (Верже, 2023). Та коли дивишся на проєкти колоніальної відбудови вщент спустошених міст, що, здавалося б, вже стали втіленням невиправного максимуму насилля, розумієш, що якоюсь мірою ця ідея була також поглинута імперським насиллям. «Непоправне — не кінець», — кажуть нам стерильні рендери ЖК «Ленінградський квартал».

11 лютого 2024 року Дональд Трамп, готуючи ґрунт до так званих переговорів про мир з Росією, написав (пер. авт.): «Ця війна МАЄ та СКОРО ЗАКІНЧИТЬСЯ — Забагато Смерті та Руйнування». Але руйнація та насилля існують не лише у просторі руїн. Два проєкти відбудови сьогодні злилися в один потік ультраправих мрій про колонізовані території та їхнє майбутнє — можливо, вперше у них Україна і Палестина та геноциди проти них стоять у сусідніх реченнях. Мрії про цінні земельні ресурси та прекрасну сільськогосподарську землю переплелись із мареннями про «Ривʼєру Близького Сходу»: обидві з них можуть розгорнутися на спустошених геноцидами територіях, для мешкан_ок яких вони є чимось значно більшим, ніж просто руїнами. Але превʼю цих двох проєктів ми вже можемо побачити в Маріуполі в окупації — «городе у моря» — частиною простору якого відтепер є і ЖК «Ленінградський квартал».

Коли нам кажуть про насилля та руйнацію — ми бачимо не лише ракети, дрони, зруйновані будинки та лікарні, але й міста, які розриває насилля, уречевлене в колонізаторській відбудові. Це насилля так само продовжує тероризувати міста, приходячи вже не зі зброєю та на танках, а з цеглинами, бетонними блоками та пластиковими вікнами. Переконуючи нас, що архітектура може розв’язати ті проблеми, які приносить війна, воно, втім, спрямоване на повне розкладання звʼязків між місцевими спільнотами так, аби альтернативу неможливо було навіть помислити. Побачивши ці процеси у просторі Маріуполя зараз, можливо, ми все ще зможемо їх зупинити.

Чільне фото: «Донецкое агентство новостей»

У цьому дослідженні було використано дані з відкритих джерел, що описують стан забудови в Маріуполі на березень 2025 року.

Використана література

Ryan-Collins, J., Macfarlane, L., & Lloyd, T. (2017). Rethinking the economics of land and housing. Zed Books.

Vergès, F. (2023). Foreword. In U. Yildirim (Ed.), War-torn ecologies, an-archic fragments: Reflections from the Middle East. ICI Berlin Press. pp. VII–XIX.